сподобається)
***І ось нарешті авто звернули з проспекту, розвернулися і зупинилися біля великої кількості людей. За хвилинку двері відчинилися, і з них, як горошок, повисипали діти. Кожен з них, ще сидячи там, в автобусі, вишукував оченятами своїх рідних. А коли їм дозволили вийти – прожогом кидалися до них в обійми.- Матусю!
- Дімка! Я так за тобою скучила!Тебе аж 21 день не було вдома!
- Я також, мам!
- Дай-но я тебе обійму! Так і чую в своїй голові слова мами Дяді Федора з мультику: «Дорогие мои! А выросли-то как! А загорели!...». Зроблю поправочку: «Дорогенький мій! А виріс же як! Скоро вище мами будеш! А загорів!..» – після чого мама швидко пригорнула сина до себе і поцілувала в маківку. Так вони трохи постояли, насолоджуючись жаданою зустріччю.
- Ну, що, пішли забирати твою сумку - і гайда додому. Адже в нас стільки справ: через два дні - в школу, і нам багато чого ще купити треба.
- А як же посадка в школі? – спитав хлопець. Йому так хотілося зустрітися з однокласниками! Як вони провели літо? Що робили? Де були? Та і самому хотілося поділитися новинами.
- Ну, бачиш, так склалася ситуація. Саме сьогодні в тебе закінчилася зміна в таборі, і сьогодні була посадка. Та ти не турбуйся, я зателефонувала вчительці і попередила її, що тебе не буде. Прийдеш одразу першого вересня. Знаю, знаю, як тобі хочеться всіх побачити і поділитися новинами! – і мама уважно глянула на свою дитину.
Дитина знизала плечима: на те вона і мама, щоб завжди все знати.
- Ну, розказуй, як там в таборі було? Цього разу ти мені навіть і не дзвонив. А як тобі подзвониш – то все гаразд, класно? Розказуй!
- Мамо, ну, по-перше, я вже трохи виріс, ти ж сама бачиш. А по-друге, дійсно було класно. Ти ж знаєш, в цьому таборі я вже друге літо і знаю його вздовж і впоперек. Крім того, я напросився в загін до старших, а вони недаремно «старші». Вони вже в голові розум мають, і аби за щось до когось чіплятися не лізуть.
- Ну, я рада і за тебе, що тобі так повезло з товаришами, і за них.
- Були, правда, деякі непорозуміння, та ми їх швидко вирішили. А ще в нашому загоні було, уяви собі, 22 дівчинки і всього 6 хлопців.
- Нічого собі! То ви були нарозхват!
- А ще!? Знаєш яке в мене було прізвисько в таборі?
- Яке?
- Ходяча енциклопедія! – гордо відказав хлопець і уважно подивився на реакцію мами.
- Чого саме таке? – здивовано запитала мама. Щось не помічала я раніше за тобою таких енциклопедичних знань.
- А тому, що в мене на все була своя відповідь. Коли дівчата про щось питали, мої друзі не завжди знали відповідь, а я знав. Мені одразу згадувались ті знання, що я зустрічав в Інтернеті. А що ще було робити: Wi-Fi в таборі погано ловив, на мобільному Інтернеті довго не протягнеш, а ігри в телефоні вже всім за 21 день так набридли, що на них вже ніхто не хотів дивитися.
- Так, може, це тому, що твої хлопці взагалі нічим не цікавляться і їм не було про що розповісти. А дівчата - просто тому, що вони дівчата, і раніше не цікавилися тим, що ти їм розповідав?
- Ні, мамо! Тому що Інтернет – це моща! Там стільки інформації! А ти мене ще сварила, коли я там довго сидів. Бачиш, як через нього мене оцінили!
- Так! Давай не будемо знову про Інтернет: не все те золото, що блищить! Ти щойно приїхав. Давай не будемо сперечатися, а просто радіти нашій зустрічі. Добре?
- Добре! – погодився син.
Наступні два дні пролетіли дуже швидко: спілкувалися, ходили по крамницях тощо. Ну і звісно - куди ж без Інтернету. Виявляється, Дмитре і за ним також скучив.
- Синку, лягай вже спати. А то той Інтернет тобі вже скоро снитися буде. А завтра вже 1 вересня. Святкова лінійка. Перший дзвінок. Треба раніше встати. Поки відвикнеш від цього літньо-канікульного режиму – багато часу пройде…
- Вже лягаю, мам.
- Дивно! – подумала мама. Так легко погодився. Може, й справді подорослішав і цього навчального року не буде стільки сварок через той Інтернет. Що було – то бачили, що буде – побачимо!
***
- Доброго дня, мої дорогі учні! Я рада привітати вас з 1 Вересня, з початком нового навчального року, – такими словами розпочала свою промову, Валєчка, тобто Валерія Антонівна, їх класна керівничка. – Сподіваюся, всі ви гарно відпочили, набралися сил для отримання нових знань і навичок. На вас чекає багато цікавих відкриттів і знайомств. І ось перше з них.- Знайомтесь. Ваш новий вчитель географії – Володимир Іванович. Прошу любити і шанувати! Володимире Івановичу, прошу, клас ваш, знайомтеся, – і вчителька вийшла з класу.
- Ну що ж, давайте знайомитися. Я, Володимир Іванович Гуськов, викладаю географію в школі вже понад 10 років і дуже люблю цей предмет. Гадаю, що і ви також полюбите його, якщо хтось ще досі цього не зробив. Адже географію не слід заучувати – її слід розуміти. І тоді у вас будуть гарні знання, а значить, і гарні оцінки. Ви зі мною згодні?
Клас неоднозначно загудів.
- Щоб продемонструвати, що географія - це цікаво, пропоную відповісти на таку загадку: цього року у серпні було 5 п’ятниць, 5 субот, 5 неділь. Хто мені скаже, як часто буває таке явище?
- Немає нічого легшого! – сказав впевнено Дмитро.
- Будь ласка! Як вас звати, молодий чоловіче? – запитав вчитель.
- Семиренко Дмитро.
- Ходяча енциклопедія! – вигукнув хтось з класу. І всі пирснули сміхом.
- Цікаво послухати! Особливо «ходячу енциклопедію», - сказав учитель.
- Про цю подію в Інтернеті лише лінивий не розказав, – продовжував Діма. Китайці цю подію ще називають «Жменя грошей» і вважають, що такий місяць обіцяє казковий фінансовий добробут. Як часто трапляється таке диво, точно не скажу. Та якщо ви мені дасте доступ до Інтернету – тоді дам точну відповідь.
- Будь ласка, колего. Присядьте до мого вчительського комп’ютера, - ввічливо запропонував Володимир Іванович.
Дмитро довго просити себе не став. Хвилина. Друга.
- Один раз на 823 роки, – понеслося класом. Останній раз це було 1191 року, і наступного разу буде аж у 2837! Ось так!
- Ви впевнені? – запитав вчитель.
- Так! – відповів Діма.
- А от я готовий з вами посперечатися, Семиренко Дмитро. Дуже чудово, що ви вмієте користуватися Інтернетом, та на жаль, інформація, яка розміщується там, не завжди відповідає дійсності. Треба вміти відокремлювати зерна від полови. І я вам зараз це доведу.
І вчитель почав пояснювати: - П'ять п'ятниць, субот та неділь трапляється досить часто, для цього достатньо, щоб перше число місяця випало на п'ятницю, а всього в ньому був 31 день. Цього року так було в серпні. Раніше по п'ять таких днів випадало в липні 2011, жовтні 2010, січні 2010 і т. Д. По п'ять п'ятниць, субот та неділь випаде і в травні 2015, січні 2016, липні 2016 і т.д. Давайте перевіримо….
Чим більше пояснював учитель – тим більше червонів Дмитро. Його голова опускалася все нижче і нижче. Він майже весь сховався за кришкою ноутбуку. Його руки почали вводити у пошуковий рядок новий запит. І, на його здивування, він отримав підтвердження того, що говорив вчитель. Він готовий був провалитися крізь землю. Це ж треба бути таким впевненим нахабою… Ходяча енциклопедія!!! Яка енциклопедія?! Оце осоромився! На весь клас! Та що там, скоро вся школа знатиме. Дмитро на мить заплющив очі і ясно уявив ситуацію, в якій опинився…
***
Дзвінок продзвенів напрочуд голосно і різко. Кінець уроку! Нарешті!Йому не хотілося розплющувати очі. Нехай хоч трохи відтягнеться та мить, коли він побачить в очах однокласників зневажливі посмішки. «Ходяча енциклопедія!»
- Синку, Дмитрику, пора прокидатися. Ти що, не чув будильника? – сказала мама.
Дімка відкрив очі. Так це був сон? Він навіть ущипнув себе. Боляче! Яке полегшення! Ніби гора з плечей звалилася! Певно то була Джомолунгма!
Він швиденького вмився, почистив зуби, вдягнувся і пішов снідати. Такий говіркий ще вчора - сьогодні він сидів ніби набравши в рота води. Мама здивувалася.
- Дім, щось сталося? Щось болить?
- Та ні, все гаразд. Просто сон поганий приснився.
- Ну, як казала моя бабуся, хочеш забути - подивись у віконечко і скажи: «Куди ніч – туди і сон!». Ну, а якщо хочеш, щоб він не справдився, розкажи його комусь.
Цим кимось, звичайно, виявилася мама. Адже Дімка ні за які пряники, не хотів знову так червоніти, як уві сні перед усім класом. Проте, розповів.
- Це те, про що я тобі майже кожного дня кажу, а ти мене ніяк не хочеш чути. В Інтернеті, як ти кажеш, тільки лінивий не розміщує інформацію. А ось чи достовірна вона – ніхто про це не задумується. Хтось щось десь прочитав, передрукував, свого додав, посилання на першоджерело інформації не вказав. І піди дізнайся, що тут вигадка, а що правда. Треба бути дуже і дуже обережним, використовуючи інформацію з мережі.
- Інша справа - книги. Так, інформація в них не така оперативна, але перевірена. Поки книгу видадуть – над нею ретельно попрацюють багато людей. І в разі чого, саме вони нестимуть відповідальність за розміщену інформацію.
Мама хотіла ще щось додати та, поглянувши на похнюпленого сина, вчасно зупинилася. Вона підійшла до Дмитра, пригорнула його до себе, поцілувала у маківку і сказала:
- Дмитрику, заспокойся, це був лише сон. І він ніколи не здійсниться у твоєму житті. Коли людина уві сні переживає негативні емоції, які сприймаються нею як реальні, то вона нізащо не захоче відчути їх ще раз. Адже так?
-Так! – зітхнув Дмитро.
- Ну, а сьогодні у нас, ну посміхнись, 1 вересня – чудовий сонячний день. День нових знань! І хоча ти в мене більше не «ходяча енциклопедія», я все одно тебе люблю, таким, який ти є!
- Дякую тобі, мамо! Я теж тебе люблю!
Голенко І.
Немає коментарів:
Дописати коментар